Страх 24 на 7 — спогади маріупольців про війну
Поділитися
Маріупольчанка Аліна та Любов змогли евакуюватись із оточеного російськими війська міста Маріуполь, чим врятували своє життя. Адже до 15 березня 2022 року вони обидві ховалися від російських обстрілів у Маріупольському драмтеатрі, на який того дня російська авіація скинула бомби.
Про це жінки розповіли Новини.LIVE.
"У драмтеатрі загинув мій дідусь"
За словами Аліни, у драмтеатрі вона перебувала із 1 по 15 березня разом із мамою, бабусею, дідусем та собачкою.
"Там було дуже багато людей — передусім це жінки, діти та бабусі із дідусями. Всі ми ховалися від бомбардувань. Не знаю, скільки сотень людей там було, але багато. Точно більше за триста осіб. Ми вставали десь о 7 ранку, щоб зайняти чергу на сніданок. Це були лише макарони, бульйон і питна вода", — згадала дівчина.
Проте їжі не вистачало на таку кількість охочих людей, тому деякі люди віддавали свою порцію малюкам друзям.
"Всі два тижні супроводжувалося постійними обстрілами з боку Росії. Особливо вночі, десь з 3 до 5 ранку. Ми майже не спали, а наша собака як тільки чула вертоліт над театром - постійно вила. Вдень ми намагалися хоч трохи виходити на свіже повітря, якраз починалася весна, і хотілося вдихнути хоч ковток свіжого повітря", — розповіла Аліна.
Дівчина змогла евакуюватися із Маріуполя 15 березня, буквально за кілька годин до бомбардувань російською авіацією самого драмтеатру. Росіяни дали зелений коридор для цивільного транспорту. Проте дідусь дівчини, з яким вона ховалася від обстрілів у драмтеатрі, їхати із родиною із міста категорично відмовився:
"Сказав, що не хоче. Йому було 84 роки, казав: "Куди я з вами поїду? Я хочу залишитися у місті, де народився. Про трагедію ми дізналися десь через день, 17 березня. І якби ми не наважилися їхати - ми би теж загинули разом з ним. Зараз мешкаю у Києві, разом з батьками та бабусею. Наш дім у Маріуполі, на жаль, розбомблений повністю".
"Страх паралізував мене"
Ще одна маріупольчанка Любов зізнається Новини.LIVE, що до останнього не вірила у війну. Навіть 24 лютого, коли поза містом роздавалися гучні вибухи. Каже, думала, буде як у 2015-му, коли стрілянина залишиться лише на околицях, а через кілька днів все затихне.
"Я навіть не маю знайомих, які би поїхали із міста 24 лютого. Всі чекали, що от-от все закінчиться. І десь 3 березня ми зрозуміли, що не закінчиться. Місто було оточене, зв’язку не було, поступово зникли газ, світло і вода. Чоловік на тоді був у ЗСУ і я розуміла, що залишатися одним нам в місті з донькою дуже небезпечно", — згадує жінка.
Обстріли були цілодобово, згадує Любов. Вони з донькою ночували у друзів, які мешкали у приватному секторі, а зранку йшли до себе додому.
"Це був такий страх, вам не передати. Він жив зі мною 24 години на добу. Від того страху я навіть не відчувала голоду. І коли осколок прилетів у квартиру сусіда і мало не поранив його малу дитину, я наважилася їхати. Це було ближче до 15 березня. Ми виїхали якраз за день до бомбардування драмтеатру і про трагедію я дізналася вже із новин, будучи на території України".
У Любові в Маріуполі залишися квартира, яка уціліла від обстрілів. Наразі там мешкає її мама:
"Мама каже, якщо поїде — ми втратимо житло. Вона ще має велику надію, що ми повернемося. Я теж хочу на це надіятися. Досі памʼятаю все пережите у найменших подробицях. Як наче все було вчора. А пройшло вже цілих три роки".
За словами керівниці Центру підтримки переселенців "Я Маріуполь" Олени Швидкої, наразі у Києві мешкає більше 20 тисяч маріупольців.
Нагадаємо, за словами речника Сил оборони Півдня Владислава Волошина, російські війська збільшила кількість штурмів на південному напрямку Херсонщини. Вони не полишають спроб висадитися на правий берег Дніпра.
А от речник ОСУВ "Хортиця" Віктор Трегубов повідомив, що російські війська на Харківщині не мають змоги створити потужні укріплення. Ситуація в регіоні значно відрізняється від Донеччини чи Луганщини.
Читайте Новини.LIVE!
