Експерт проаналізував оборонний ринок ЄС для українських компаній

У 2025 році оборонний сектор Європи все ще залишається мозаїкою з 27 окремих національних ринків. Спільний "європейський" підхід існує радше на рівні амбіцій, ніж як щоденна практика. Попри десятиліття спроб інтеграції, ключова проблема так і не зникла: стратегічні рішення в обороні ухвалюються на рівні держав. Суверенітет, національні традиції закупівель і власні промислові інтереси й надалі переважають, навіть в умовах повномасштабної війни Росії проти України та різкого зростання оборонних бюджетів — найвищого з часів холодної війни.

Про це повідомив консультант із питань європейського оборонного ринку, асоційований дослідник IISS Тім Лоресон в колонці Новини.LIVE. 

Погіршення безпекової ситуації змусило Європу вголос визнати те, що ще нещодавно звучало незручно: гарантії безпеки з боку США більше не виглядають безумовними, а отже європейським країнам доведеться брати на себе значно більшу відповідальність за власний захист. Ідеться не про тимчасову реакцію на війну в Україні. Навіть сценарій перемир'я чи "замороження" бойових дій може відкрити період підвищених ризиків — з Росією, яка матиме найбільші в Європі збройні сили з реальним бойовим досвідом та розширену оборонно-промислову базу. За таких умов економічна вага ЄС і його регуляторний вплив втрачають переконливість без реальної військової спроможності у світі, де дедалі більше домінує силова та транзакційна геополітика.

Ключова новизна 2025 року полягає в трансформації ролі ЄС. Брюссель більше не обмежується регулюванням внутрішнього ринку — він активно використовує фінансові інструменти та фіскальні правила, щоб одночасно стимулювати зростання оборонних витрат і впливати на структуру попиту. У межах плану Readiness 2030 Єврокомісія декларує намір мобілізувати до 800 млрд євро додаткових ресурсів для оборони. Основу цієї стратегії становлять два елементи: новий кредитний механізм SAFE обсягом до 150 млрд євро та розширення національних оборонних бюджетів до 1,5% ВВП шляхом застосування "escape clause" у фіскальних правилах ЄС. За оцінками Комісії, саме другий компонент може забезпечити близько 650 млрд євро додаткових видатків.

Що насправді змінила війна в Україні

Найпомітніші зміни — це масштаби бюджетів і рівень політичної уваги до оборони. Обговорення підвищення витрат до 3–3,5% ВВП, які ще недавно здавалися радикальними, сьогодні сприймаються як серйозні орієнтири. Водночас у багатьох країнах Західної Європи між жорсткою риторикою та реальними рішеннями все ще зберігається розрив.

Країни, розташовані ближче до кордонів із Росією, демонструють значно рішучіші дії, тоді як на заході континенту переважає обережність. Масштаб дефіцитів оборонних спроможностей у поєднанні з політичними та економічними обмеженнями перевантажив частину урядів, що іноді призводить до стратегії відкладання рішень. Хоча НАТО оперативно адаптує планування до реалій високоінтенсивної війни, національні бюджети та програми — особливо в Західній Європі — повільніше відображають оновлені вимоги Альянсу.

Паралельно стрімко зростає роль ЄС. З'являються нові фінансові інструменти — EDF, ASAP, EDIRPA, SAFE, EDIP — і посилюється протекціоністський підхід, часто під гаслом "стратегічної автономії". Війна також активізувала дискусії про баланс між традиційними платформами та новими технологіями, де поряд із корисними ідеями поширюються спрощення й міфи.

У багатьох державах стартували реформи оборонних закупівель, покликані пришвидшити процедури та відкрити ринок для МСП і нових гравців. Проте досвід попередніх років показує: більшість таких реформ не дала очікуваного результату. Хоча Єврокомісія паралельно просуває пакети дерегуляції, складність і надмірна процедурність програм ЄС досі залишаються серйозним бар’єром для новачків.

Водночас з'явився важливий позитивний зсув — глибше усвідомлення того, що власна інженерна експертиза й промислові потужності є ключовими елементами стримування. Надмірна залежність від імпорту або ненадійних партнерів дедалі частіше сприймається як стратегічний ризик, і багато країн уже інвестують у розширення та модернізацію оборонного виробництва, хоча ці кроки можна було зробити значно раніше.

Як працюють інструменти ЄС і чому вони не ламають систему

ЄС сформував цілий арсенал інструментів — від EDF і PESCO до ASAP, EDIRPA та EDIP. У найближчі роки ключову роль відіграватимуть SAFE, EDF і EDIP, причому саме SAFE стане визначальним у перспективі 2-3 років. Йдеться про п'ятирічний кредитний механізм на 2025-2030 роки обсягом до 150 млрд євро, покликаний пришвидшити інвестиції, закупівлі та підтримку України.

Ці інструменти поступово впливають на окремі сегменти ринку, але до запуску SAFE їхній ефект був обмеженим. ASAP і EDIRPA стали першими прямими кроками ЄС у фінансуванні розширення виробництва й спільних закупівель, однак у масштабах 500 млн євро і 300 млн євро відповідно вони не могли радикально змінити ринок.

Поки що ці механізми не стимулюють масштабну промислову консолідацію. Навпаки, уряди дедалі чутливіше ставляться до контролю над національними оборонно-промисловими можливостями. Попри заяви про підтримку МСП, найбільші й усталені компанії, ймовірно, й надалі домінуватимуть: оборонні закупівлі залишаються складними, а військові надають перевагу перевіреним постачальникам із доведеною репутацією та сильною інтелектуальною власністю.

НАТО в цій екосистемі

Для більшості європейських союзників стандарти та цілі НАТО залишаються базовим орієнтиром. Водночас Альянс не диктує, яким саме шляхом держави мають досягати цих показників, що дозволяє поєднувати механізми ЄС із національними або позаєвропейськими закупівлями. Після 2022 року НАТО посилило увагу до промислових питань, однак його фінансові важелі залишаються обмеженими через відносно невеликий спільний бюджет.

Показовим став Updated Defence Production Action Plan 2025 року, де НАТО прямо вказує на "вузькі місця" у виробництві, компонентах і матеріалах, роблячи ставку на інноваційну екосистему DIANA та NATO Innovation Fund обсягом 1 млрд євро. У результаті формується своєрідний поділ ролей: НАТО визначає потреби, тоді як ЄС дедалі активніше впливає на фінансування та правила закупівель.

Що це означає для України

Для третіх країн доступ до європейського оборонного ринку можливий, але супроводжується регуляторними бар'єрами, вимогами до безпеки постачання та акцентом на "технологічний суверенітет". Водночас Україна перебуває в унікальній позиції: ЄС офіційно декларує інтеграцію української промисловості до європейської оборонної бази, і це вже закріплено в нормативних актах.

Програма EDIP передбачає 1,5 млрд євро грантів на 2025-2027 роки, з яких 300 млн євро спрямовано на Ukraine Support Instrument. Водночас правило "buy European" вимагає, щоб щонайменше 65% компонентів походили з ЄС, асоційованих країн або України, що створює додаткові обмеження для ланцюгів постачання.

SAFE, своєю чергою, стимулює перехід від політичної "підтримки" України до контрактного попиту. Для українських компаній це означає, що найбільш реалістичний шлях — участь у консорціумах, субпідряді та спільному виробництві, а не прямий вихід на європейський ринок.

Сім перевірок перед виходом на ринок ЄС

Перша перевірка: не ототожнювати "європейський ринок" із ринком Європейського Союзу. ЄС — це 27 держав, які самостійно розробляють і закуповують озброєння. Поза межами Союзу залишаються Велика Британія, Швейцарія, Україна та Норвегія. Водночас Україна й Норвегія перебувають у привілейованішій позиції, адже мають доступ до окремих фінансових і програмних інструментів ЄС.

Друга перевірка: тверезо оцінювати роль Брюсселя в інвестиційних рішеннях. Вплив Єврокомісії помітно зріс, однак паралельно збільшуються й національні оборонні бюджети. Це посилює спокусу для урядів діяти автономно та підтримувати передусім власну промисловість.

Третя перевірка: розуміти реальний масштаб "нових грошей", які генерують ініціативи ЄС. Парадокс Readiness 2030 полягає в тому, що кредитний інструмент SAFE жорстко прив’язаний до кооперативних закупівель і преференцій для європейських виробників, тоді як фіскальна складова здатна принести значно більші суми в національні бюджети — але без аналогічних обмежень.

Четверта перевірка: не недооцінювати складність участі в програмах ЄС. Попри задекларовані спрощення, регуляторні вимоги залишаються громіздкими, юридично насиченими та повільними в реалізації. Водночас для менших компаній існує потенційна перевага: формалізовані процедури й конкуренція іноді зменшують вплив "інсайдерів", якщо гравець готовий дотримуватися правил і витримувати тривалий процес.

П'ята перевірка: реально оцінювати відкритість окремих країн до закупівель у третіх держав. Хоча більшість урядів декларують прозорість, майже всі країни з власною оборонною промисловістю підтримують національних виробників у межах можливого.

Шоста перевірка: з'ясувати, яка частина заявлених бюджетів справді доступна для нових закупівель. За гучними цифрами часто ховається обмежений простір для маневру: деякі держави мають мінімальні вільні ресурси, тоді як інші дійсно оперують "новими грошима" для контрактів і партнерств.

Сьома перевірка: враховувати обережність міністерств оборони щодо незнайомих постачальників. Ризики залежностей, вимоги до безпеки постачання та довгострокові зобов'язання формують консервативну поведінку замовника — навіть якщо альтернативний продукт дешевший або довів ефективність у бойових умовах. Війна в Україні ще більше загострила чутливість до вразливостей ланцюгів постачання, адже оборонні закупівлі зазвичай означають десятиліття експлуатації та модернізацій.

Дві речі, які варто пам'ятати про Європу як оборонного замовника

Є два базові висновки:

По-перше, єдиного європейського оборонного ринку не існує. Країни Європи діють переважно самостійно й погоджуються на співпрацю лише тоді, коли вона відповідає їхнім інтересам. У кожної — власні пріоритети, історично сформовані спроможності, бюджети, темпи витрачання та процедури закупівель. Держави з розвиненою оборонною промисловістю намагатимуться підтримувати своїх виробників, а окремі ринки залишаються майже закритими для зовнішніх гравців, якщо існує життєздатна локальна альтернатива.

По-друге, погіршення безпекового середовища та чіткий сигнал з боку США про зміщення стратегічного фокуса означають, що європейські оборонні витрати й надалі зростатимуть. Мирна угода або замороження війни в Україні можуть дати окремим урядам привід переглянути темпи витрат, але в довгостроковій перспективі простору для скорочення небагато. Європейський оборонний ринок продовжить зростати, і виграють ті, хто найшвидше адаптується до вимог процедур, локалізації та довіри в партнерських відносинах.

Зрештою, питання полягає не в тому, чи розширюватиметься ринок. Ключове питання — хто здатен навчатися швидше в умовах еволюції загроз і адаптувати закупівлі до реальності високоінтенсивної війни, яку Європа спостерігає в Україні вже сьогодні.

Нагадаємо, раніше Зеленський розповів, яка зброя є зараз головною на фронті. Наразі війна переживає технологічну еволюцію.

Водночас військовий зазначив, що українські НРК ефективніші за західні. Вони адаптовані під реальні умови фронту.