Чому не обмінюють захисників Маріуполя — розбиралась "Наша Справа"
Поділитися
Не мовчи! Полон вбиває! Це не просто гучні гасла. Для родин військовополонених захисників це біль та страх за рідних. Бійці, що героїчно боронили Маріуполь від ворога, вже понад 800 днів знаходяться в полоні окупантів. Але чому бійців АЗОВ не обмінюють?
Про це дізнавались журналісти-розслідувачі проєкту "Наша Справа".
Захисники Маріуполя: перші дні війни
Для початку пригадаймо, як це було разом з захисником Маріуполя.
24 лютого 2022 рік, близько 2 ночі в Маріуполі лунають перші вибухи. Ворог намагається знищити критично необхідні об’єкти: склади та мережі комунікацій. 27 лютого російські війська наближаються до західних околиць міста з окупованого Криму. Події тих днів пригадує ветеран "Азову" Владислав Жайворонок, захисник Маріуполя.
"Спочатку дійсно це була оборона Маріуполя, яка була віддалена від ще меж самого міста. Наприклад, особисто я отримав перше поранення на п'ятий день повномасштабного вторгнення. Це був вечір 28-го числа, це було десь між Маріуполем і Широкіним. У той же день, або здається на шостий день, вже остаточно стало зрозуміло, що Маріуполь захоплений в кільце", — Владислав "Вікіпедія" Жайворонок, ветеран "Азову", громадський діяч.
Керування обороною міста взяв на себе окремий загін спеціального призначення "Азов" разом з підрозділами берегової охорони державної прикордонної служби, патрульної поліції та місцевої тероборони.
"Оборонці Маріуполя — це військова частина 3057, окремий загін спеціального призначення "Азов" в складі військової частини 3057 міста Маріуполь, це морська піхота 36-та бригада, там ще дуже багато суміжних підрозділів, це і були оті сили оборони Маріуполя. Особисто я просто ніколи не відокремлюю якихось з певних підрозділів, бо це були Сили оборони, об'єднані. Ми всі робили спільну справу і продовжуємо робити її далі", — Владислав "Вікіпедія" Жайворонок.
Щодня російські війська завдавали ударів по місту, знищуючи вже цивільні об’єкти: школи, багатоповерівки. Зруйнували пологовий будинок, лікарню в центрі міста. Скинули авіабомбу на Маріупольський драмтеатр, хоча, навіть з висоти пташиного польоту було видно напис "Діти". Це фото облетіло весь світ.
"Ворог, не маючи змоги здолати оборону Маріуполя, скидає на наше місто надпотужні авіаційні бомби, нищить будівлі, вбиває людей з танками, утюжить кораблями, утюжить артилерією. Напередодні ворог обстріляв автобуси з дітьми, яких евакуювали з Маріуполя в Запоріжжя. Російські потвори нагло, безжально та показово знищують населення нашої країни. Вони морять містян холодом та голодом.
Ми будемо боротись понад свої сили, в нелюдських умовах і боротимемось за наших людей поки нам вистачить сил", — Святослав "Калина" Паламар, заступник командира полку "АЗОВ".
Велика кількість маріупольців знайшла прихисток в бомбосховищах металургійного комбінату "Азовсталь". Завод став місцем дислокації й для українських військових.
"Різні підрозділи в різний час опинялися на території комбінату. І це не було якоюсь сакральною точкою оборони. Ми обороняли Маріуполь, місто, ну все. Просто ця територія була більш-менш зручною для оборони, і вона географічно знаходилася прямо в центрі", — Владислав "Вікіпедія" Жайворонок.
Наприкінці квітня армія ворога оточила завод. Комплекс обстрілювали всім можливим озброєнням: авіація, танки, кораблі. В хід пішли навіть запалювальні чи-то фосфорні бомби. Блокада спричинила гуманітарну катастрофу: відсутність світла, водопостачання, нестача ліків, їжі, питної води, боєприпасів.
"Закликаю світову спільноту евакуювати цивільних та особисто звертаюсь до Верховного головнокомандувача, щоб подбав про поранених солдат, які в страшних муках помирають від неналежного лікування. Відреагуйте на ситуацію, противник не дотримується жодних етичних норм, конвенцій, знищуючи людей на очах всього світу", — Святослав "Калина" Паламар , заступник командира полку "АЗОВ".
Російська сторона блокувала гуманітарні коридори для звільнення цивільних. Евакуювати їх вдалось лише на початку травня. Україна намагалася визволити й наших бійців, які продовжували відбиватись від ворога, втім Росія відкидала всі ініціативи. Зрештою, 16 травня вище військове командування України віддає наказ зберегти життя особового складу. Українські захисники виходять в полон. Починається евакуація поранених на підконтрольні окупантам території.
З пекла до російського полону
"Завдяки діям українських військових, Збройних сил України, розвідки, перемовної групи, міжнародного комітету Сервоного хреста і ООН ми маємо надію, що вдасться зберегти життя наших хлопців, серед них є важкопоранені, їм надається допомога. Хочу підкреслити, такі герої потрібні Україні живими", — Володимир Зеленський, Президент України.
"16 травня з Азовсталі до медичного закладу в Новоазовську евакуйовано 53 важкопоранені для надання медичної допомоги. Ще 211 осіб через гуманітарний коридор були доставлені в Оленівку. Для подальшого повернення їх додому буде здійснено процедуру обміну. На жаль, ми не маємо можливості деблокувати Азовсталь військовим шляхом. Найважливіше спільне завдання всієї України та всього світу — зберегти життя оборонців Маріуполя", — Ганна Маляр, заступниця міністра оборони України.
"Стосовно захисників які досі залишаються на території Азовсталі, зусиллями нашої держави проводяться всі необхідні заходи з порятунку", — Андрій Юсов, представник Головного управління розвідки Міноборони.
"Я вважаю, що це момент, який був наданий Україні, це час для перегрупування сил, це час для очікування допомоги від партнерів. Три місяці оборони такого важливого стратегічного міста, це був великий подарунок нашим Силам оборони. "Азов" та інші суміжні підрозділи своєю кров'ю цей шанс Україні дали", — Юлія Федосюк, заступниця голови Асоціації родин захисників "Азовсталі".
17 травня, за даними російської Міноборони, з Азовсталі вийшли ще 694 захисників Маріуполя. У цей же час у Держдумі РФ лунають заклики заборонити обмін військових "Азову".
Евакуація українських військових продовжувалась до 20 травня включно. Серед останніх хто вийшов — командний склад.
"Вище військове керівництво дало наказ про збереження життя та здоров’я військовослужбовців гарнізону та припинення оборони міста. Попри важкі бої, кругову оборону та відсутність постачання, ми постійно наголошували на трьох найважливіших для нас умовах, а саме цивільні, поранені та загиблі", — Денис "Редіс" Прокопенко, командир 12 бригади спеціального призначення "Азов".
Загалом, за інформацією Міноборони РФ, з Азовсталі в полон потрапило 2439 захисників. Свою евакуацію Владислав Жайворонок не пам’ятає.
"З 15-го на 16-те я отримав останнє своє поранення, я один з останніх пацієнтів взагалі того польового шпиталю в підвалі, один з останніх поранених взагалі на території комбінату. Я втратив одну кінцівку, я втратив зір на одне око, я отримав множинні уламкові, я вже фактично помирав, але так сталося, що вижив. Мене в полон вивезли-винесли через кілька годин непритомного. Я більш-менш прийшов в себе лише на шостий день, в Донецькій області."
Вже менш ніж за два місяці, 29 червня, Україна провела масштабний обмін полоненими. Додому повернулись 144 оборонці, з яких 43 азовці. Серед них був і Владислав.
"Мій побратим, який був на сусідньому ліжку біля мене, він мав проблеми з легенями, У нього були прострелені легені. Пізніше ми дізналися, що якби нас не обміняли тоді, коли нас обміняли, то він би помер протягом наступних 2-3 тижнів через запалення. Це не констатували в Донецьку, жодним чином ніяк не намагалися йому допомогти, він просто лежав собі тихенько, помирав", — Владислав "Вікіпедія" Жайворонок.
Однак отримати кваліфіковану медичну допомогу та дочекатись обміну, на жаль, вдалося не всім.
"Ще був хлопець, який мав необхідність в лікуванні постійному, я за нього часто згадую, це був колишній азовець, який отримавши інфекційне захворювання, він був вже цивільним, вже давно він там займався якимось водієм, але окупанти його схопили, засунули спочатку в тюрму. Там йому почало ставати сильно гірше, його засунули в цю лікарню нашу. Я особисто чув, як з ним балакала лікар, і вона казала, що ці ліки коштують грошей, йому вони потрібні, але вони коштують дуже багато грошей, і вона вважає, що це не варто, це варто молитися, щоб його обміняли, бо якщо за 4-5 місяців не обміняють, то він просто помре. І так і сталося, через півроку він помер в полоні", — Владислав "Вікіпедія" Жайворонок.
Масове вбивство українських захисників в Оленівці
Основну частину українських бійців утримували на окупованих територіях в місті Новоазовськ та селищі Оленівка. Там розміщена виправна колонія № 120, яка знаходиться практично за 15 км від лінії фронту. 28 липня цей табір став місцем масового вбивства українських полонених. Зранку 29-го числа російські пропагандистські канали повідомили, що "під час обстрілу" колонії загинуло 53 українських військовополонених, яких утримували на території закладу, практично всі — військові полку "Азов".
У скоєному теракті російська сторона звинуватила Україну, заявивши, що удар було завдано ніби-то з американської системи HIMARS.
"Справа в тому, що Хаймарс в той день не працював в ту зону взагалі. Жоден, ніякий. Тобто, ракети тоді були настільки поштучні, що хіба не за кожну ракету відчитувалися, вивчали статистику, і от як тільки росіяни показали публічно, що от у нас є уламки Хаймарса, які ми начебто знайшли тут, от на цьому моменті стало зрозуміло, що вони стовідсотково брешуть", — Владислав "Вікіпедія" Жайворонок, ветеран "Азову", громадський діяч.
"Це був свідомий російський воєнний злочин, свідоме масове вбивство українських військовополонених, більше 50-ти загиблих. Коли оборонці Азовсталі виходили з заводу, ООН і міжнародний комітет Червоного хреста виступили гарантами життя, здоров’я наших воїнів", — Володимир Зеленський, президент України.
Того ж дня Служба безпеки України опублікувала перехоплену телефонну розмову окупантів, у якій чути, як ті обговорюють, що цей нібито "обстріл" був підставою.
Той день з жахом пригадує Анастасія Гондюл, дружина пораненого військового, який тоді перебував у колонії.
"Телефонував він мені з колонії Оленівка 18 червня 22-го року але вже за кілька тижнів стався теракт в Оленівці, і мій чоловік був в цьому бараці 200, де загинуло більш ніж 50 і більше 100 отримали поранення різного ступеню. Мій чоловік був зазначений у ворожому списку як важко поранений під номером 25, ці списки я побачила вже в ніч з 29 на 30 липня", — Анастасія Гондюл, дружина українського військовополоненого полку "Азов".
Буквально за декілька днів після теракту в Оленівці, 2 серпня Верховний суд Росії визнає український полк "Азов" терористичною організацією. А за місяць до цього в так званій ДНР заявили про скасування мораторію на смертну кару. Показові суди над бійцями "Азов" проводять і по сьогодні.
"Азов для росіян є таким тригером, символом взагалі спротиву України. Нещодавно також росіяни передали тіло вбитого азовця Іщенка .Тіло прибуло вже на етапі гниття. І вже наша медекспертиза українська показала, що він загинув наслідок сильного удару в груди. Тобто, йому зламали, наскільки я розумію, грудну клітину", — Юлія Федосюк, заступниця голови Асоціації родин захисників "Азовсталі".
Чому азовців важко обміняти?
Зрештою, російська пропаганда, що демонізувала бійців полку "Азов" та рішення прийняті країною-агресором призвели до ускладнень повернення захисників додому.
"Для росіян, якщо вони включають в обмін азовців, це надзвичайно непопулярне рішення, бо спочатку їхня влада розказувала, що азовці — це найстрашніші нацисти там, які у світі, вони свою державу, своє населення на цьому виховали, і зараз ,виходить, коли вони когось в обмін з азовців включали, вони отримували хвилю негативу і нерозуміння від свого ж населення", — Владислав "Вікіпедія" Жайворонок, ветеран "Азову", громадський діяч.
Один з масштабних обмінів, у якому повернули бійців "Азову", що тримали оборону Маріуполя, відбувся 21 вересня 2022 року. Тоді вдома опинились 215 захисників, з яких 108 — азовці. За домовленостями з Росією, п'ять командирів, що стояли на захисті міста в Азовсталі, відправили до Туреччини. Обмін відбувся за особистого посередництва президента Туреччини Реджепа Ердогана. Натомість Москві віддали 55 військових РФ та кума Володимира Путіна Віктора Медведчука.
"Зараз маємо ситуацію, коли більше року жодного бійця Азову не повернули з полону. Це жахлива ситуація, і всі хлопці, які з полону уточнюють, що до бійців "Азову" там найгірше ставлення. Є складнощі в поверненні азовців, різні причини. Напевно треба, щоб родини знали про всі ці виклики і складнощі, тому я попросив спочатку, а потім ми затвердили на ставці. Є відповідний формат роботи із родинами і робота щодо узгодження списків", — Владислав "Вікіпедія" Жайворонок.
13 вересня цього року серед українських військовополонених, що повернулися додому, вперше за рік, нарешті були азовці — 15 захисників. А вже наступного дня на обнім потрапили 23 оборонці Маріуполя. Утім, в російському полоні й досі перебуває близько 700 спецпризначенців "Азова". Однак родини військовополонених далеко не завжди отримують інформацію про своїх близьких. Вони намагають дізнатись де перебувають їхні рідні та в якому вони стані, звертаючись до української влади, ООН, Міжнародного комітету Червоного Хреста. Але відповіді можуть чекати місяцями.
"16 травня міжнародного комітету Червоного Хреста не було на території Маріуполя, і мій чоловік не заповнював кейс військовополоненних, і він не бачив особисто Червоного Хреста. Тому це все робила за нього я, Червоний Хрест надсилав запити на ту сторону і аж впродовж 16 місяців його не підтверджували. Не дивлячись на те, що він був зазначений як важко поранений в списку постраждалих під час теракту, його не підтверджували, і офіційного статусу як військовополоненний я не мала, і от отримала я його в серпні 23-го року", — Анастасія Гондюл, дружина українського військовополоненого полку "Азов".
Щоб привернути увагу суспільства, влади, міжнародних партнерів до проблеми обміну військових "Азову", їх родини об’єдналися на акціях FreeAZOV. Вони проходять щотижня в різних містах України, у тому числі й в інших країнах.
"Нам хотілося б більше якоїсь підтримки, особливо на міжнародній арені. Тобто, ми б хотіли, щоб тема "Азову" піднімалася як на найвищому рівні, на якому можливо, щоб це питання було проблемою для нашої влади, і вони намагалися його вирішити, не тільки проводячи переговори з Російською Федерацією, але й шукаючи шляхи для тиску з третьої сторони", — Юлія Федосюк, заступниця голови Асоціації родин захисників "Азовсталі".
Тож, родини захисників Маріуполя закликають підтримувати їх на акціях та в соцмережах, більше цікавитись цією темою та розповсюджувати інформацію. Не мовчати.
"Коли сім'ї бачать, що стільки небайдужих, вони розуміють, що їхні родичі не дарма йшли на всі ці страждання. І далі їх продовжують. Тому що є взагалі заради кого в Україні воювати. Тому що іноді здається, що нема, особисто мені. Я зі свого досвіду знаю, яка реакція у людей, яких звільняють, на те, що робили у їхній висутністі. Вони, насправді, це дуже цінують. Я не зустрічала азовця, який би вважав, що робиться недостатньо. Навпаки, для них всі ці речі дуже сентиментальні", — Юлія Федосюк, заступниця голови Асоціації родин захисників "Азовсталі".
Історія українських захисників Маріуполя вкотре показує, що Росія вчиняє військові злочини, не дотримується законів та правил ведення війни, порушуючи Женевську конвенцію.
А що ж Міжнародні організації? Вони по сьогодні не можуть назвати винних у трагедії в Оленівці. І це при тому, що в ООН створили спеціальну місію, яка зрештою була закрита. В ООН стурбовані, а Міжнародний комітет Червоного Хреста розводить руками, мовляв, нас не допускають. А вони дістатися пробували?
В Україні на державному рівні досі немає затвердженого Дня жалоби за страченими тієї ночі. І родинам військовополонених азовців доводиться боротись власними силами за справедливість та повернення близьких додому.
Це не кінець, нашою справою є з’ясувати, яка насправді роль міжнародних організацій у визволенні українських бійців з полону.
Тим часом, ми маємо підтримати родини військовополонених, щоб достукатись до міжнародних партнерів, адже Полон вбиває.
Читайте Новини.LIVE!
