Експерт озвучив ключові висновки про майбутнє ППО під час війни

Україна вже четвертий рік протистоїть постійним атакам дронів-камікадзе Shahed, які є невід'ємною частиною реальності сучасної війни. Постійна загроза з повітря змушує країну перебудовувати власну систему безпеки, шукати інновації та змінювати підхід до захисту неба. Український досвід — унікальний і водночас показовий, бо він демонструє всьому світу, як недорогі, масові засоби ураження здатні створювати стратегічні виклики навіть для найрозвиненіших армій.

Про це пише експерт з протидії БПЛА та оборони повітряного простору, полковник ВПС Ізраїлю (резерв) Авів Бар Зохар у колонці для Новини.LIVE.

Український досвід у війні важливий для всього світу

Експерт проаналізував, як досвід України та Близького Сходу змінює підходи до оборони. Він відповів на п’ять ключових запитань, які сьогодні обговорюють уряди та військові аналітики у всьому світі:

• стратегічний редизайн ППО під безпілотні загрози,
• справжня багатошарова архітектура C-UAS,
• взаємодія цивільних і військових структур,
• побудова системи, що навчається,
• пріоритети для демократій з обмеженими ресурсами.

Що означає стратегічний редизайн повітряної оборони

Коли країна вирішує переробити свою концепцію оборони повітряного простору, я не раджу відкидати попередні принципи. Але вона зобов’язана інтегрувати елементи, яких раніше просто не існувало. Війна на фронті Росія-Україна та конфлікти на Близькому Сході, разом зі швидким технологічним прогресом, появою систем на основі штучного інтелекту й тривалістю сучасних зіткнень, вимагають іншого підходу.

Сучасна концепція має спиратися на справді багатошарову оборону. Йдеться про раннє виявлення якомога далі за межами країни, далекобійне ураження, перехоплення в прикордонних районах і широкий спектр факторів. Експерт має на увазі пілотовану авіацію, легкі платформи проти цілей на кшталт Shahed, лазерні комплекси, що знижують ціну перехоплення, та велику кількість недорогих ракет чи перехоплювачів. Економічний вимір стає ключовим, адже сучасні війни тривають довго, тому вартість за одну ціль визначає стійкість оборони.

Захист окремих об’єктів лишається необхідним, оскільки жодна держава не здатна заблокувати кожен удар. Обсяги й різноманіття загроз надто великі. Повноваження доводиться делегувати ширшому колу гравців, а не тільки військовим. Напівцивільні структури, такі як оборонна промисловість та оператори стратегічної інфраструктури, змушені самостійно експлуатувати захисні системи. Додатковими шарами стають пасивний захист і локальні попереджувальні заходи, включно з протидронними сітками навколо об’єктів.

Нарешті, автономні оборонні системи поступово перетворюються на один з основних стовпів майбутньої оборони повітряного простору. 

Який шар C-UAS недооцінюють найбільше

Найважливіший рівень — це виявлення. Будь який противник вміє користуватися прогалинами, а сучасна оборона повинна поєднувати велику кількість різних сенсорів. Йдеться про радари, радіоелектронну й радіотехнічну розвідку, перехоплення комунікацій, відкриті джерела, акустичні сенсори, візуальне спостереження та мережі камер. Більшість країн істотно недооцінюють масштаби, потрібні для такого покриття.

Другий критичний елемент — інтеграція та спільна мова. Без єдиної оперативної картини й стандартизованого обміну даними майже неможливо ефективно обробляти великі масиви повітряних цілей. Цей розрив є у багатьох державах, і саме він часто зводить нанівець технічні інвестиції.

Як зблизити цивільне й військове управління небом

У країнах на кшталт Ізраїлю зв’язок між військовим та цивільним секторами вже давно тісний і безперервний. На відміну від багатьох інших місць, розділення мінімальне, оскільки реальність роками вимагала співпраці. Цей досвід є одним із головних уроків для інших демократій.

Сучасна країна має ділитися повітряною картиною, спільними процедурами й розумінням професійної термінології. Усі гравці повинні мати змогу в реальному часі говорити про один і той самий повітряний об’єкт. Це потрібно, щоб адресно попереджати цивільне населення, відокремлювати цивільні повітряні судна від ворожих платформ і проводити ідентифікацію цілей до моменту ураження. Без спільної картини та професійного діалогу впоратися з безпілотними загрозами буде дуже складно.

Як має працювати система C-UAS, що навчається

Система, що навчається, потребує кількох фундаментальних речей. Авів Бар Зохар говорить про повний обмін інформацією між усіма акторами, структурований розбір після кожного інциденту, доступність зібраних даних і включення місцевої індустрії в петлю зворотного зв’язку. Це непросто через вимоги безпеки та чутливість матеріалів, але без обміну не буде ані спритності, ані вдосконалення.

Не менш важлива участь людини у процесі прийняття рішень. Алгоритмам не можна довіряти беззастережно. Такі системи ще здатні продукувати неочікувані помилки й непрогнозовані результати, тому людське судження має залишатися частиною контуру.

Пріоритети для демократій з обмеженими ресурсами

Якщо обирати підхід вісімдесят на двадцять, я віддам перевагу кількості. Широке покриття прикордонних районів, велика кількість недорогих перехоплювачів та серйозні інвестиції в оборону проти всіх типів безпілотних платформ здаються мені важливішими за ідеальну, але точкову систему. Йдеться про літальні апарати, баражуючі боєприпаси, надводні дрони і будь які системи, які можуть з’являтися масово з кількох напрямків і з вищою толерантністю противника до ризику.

Громадську думку також потрібно підготувати до постійного загрозливого середовища. Метро, школи, стратегічні об’єкти й житлові квартали повинні усвідомити, що малопомітні озброєні БПЛА з’являтимуться у великих кількостях. Це неприємна правда, але без неї важко будувати стійкість.

І нарешті, експерт виходитьз припущення, що майбутні конфлікти не завершуються чисто і не повертають нас до старої "нормальності". Останні війни демонструють модель тривалого, наполегливого тертя. Концепції оборони потрібно проектувати саме під таку реальність, інакше наступна хвиля безпілотних загроз знову застане нас зненацька.

Ризики епохи масованих БПЛА

За останні роки ми побачили, як дешеві баражуючі боєприпаси й комерційні дрони перетворилися з тактичного інструменту на стратегічний фактор. Уроки України та Близького Сходу для кожної демократії, на мій погляд, виглядають так.

•  Масовані комбіновані удари ракетами та безпілотниками виснажують дорогі перехоплювачі й змушують держави шукати дешевші засоби перехоплення, зокрема власні ударні дрони-перехоплювачі та лазерні системи.
• Дешеві платформи на кшталт Shahed дозволяють агресору завдавати сотні ударів по енергетичній та транспортній інфраструктурі, створюючи довгострокову кризу для економіки й цивільного населення.
• У багатьох країнах інформація про повітряну обстановку розділена між військовими, диспетчерськими службами та операторами енергетики, що залишає сліпі зони для безпілотників і ускладнює точні попередження населення.
• Правові режими й процедури застосування штучного інтелекту й автономних систем не встигають за практикою війни, де рішення про ураження цілей приймаються за секунди, а відповідальність розмивається між людьми й алгоритмами.

Тим часом стало відомо, що Україна та Велика Британія домовилися щодо спільного виробництва українського дрона-перехоплювача Octopus.

Додамо, що в російських військах панує хаос з управління дронами. Один з військових блогерів заявив, що росіяни масово збивають свої ж дрони на полі бою.